Нам усім потрібно шанувати Богородицю, підтримувати наших солдат і розбудовувати навколо себе Україну, - говорить отець Михайло Шевчук

14 жовтня в Україні святкують кілька великих свят: третя Пречиста – Покрова Пресвятої Богородиці, День захисника Вітчизни, День українського козацтва та День створення УПА.

Про відзначення цих свят, духовність нашого суспільства, українську державність та сучасну дійсність говорить військовий капелан, волонтер, настоятель храму Різдва Святого Іоана Хрестителя Української автокефальної православної церкви отець Михайло Шевчук, який нещодавно повернувся із поїздки у зону АТО.

- Святий отче, чому в Україні так шанують  Покрову? Яка історія цього свята?

- Святе Письмо небагато пише про Богородицю. Але пошана до неї дуже велика, адже це вона зголосилася народити нам Спасителя. Важливим є те, що розп’ятий на хресті Господь передав все людство під опіку Богородиці.

Одне із найбільших вшанувань Богородиці – Свято Покрови. Віками з вуст у вуста передається розповідь про те, як Матір Божа врятувала християн, на яких  нападали сарацини, тобто мусульмани. За іншими переданнями ця подія трапилась  з нашими русичами, які під керівництвом царя Аскольда напали на Константинополь. У храмі молились до Богородиці за спасіння. Андрій юродивий побачив, що Богородиця тримає свій омофор над церквою, у якій сховались християни. Потім здійнялася буря і майже всі кораблі були знищені. А цар Аскольд, побачивши силу Божу, прийняв християнство. Також вважається, що князь Ярослав Мудрий, молячись,  посвятив наш український народ під покров Богородиці.

- А як пов’язані Покрова і козацтво?

- Козацтво - це взагалі явище неординарне і унікальне. Дуже рідко таке буває, щоб без держави народ згуртувався і організував своє військо. Козацтво завжди спиралось на православну віру, очікувало допомогу від Богородиці. Саме на Покрову за козацькими звичаями обирали отаманів, гетьманів. Козаки ішли у бій з хоругвою із зображенням Богородиці, будували храми, присвячені Божій Матері. Вона була єдиною надією і захистом українського народу. А у 1942 році, коли утворилась Українська Повстанська Армія, українці теж молились до Богородиці, бачачи, як над нашим народом знущалися фашистські загарбники. Потім повстанці намагались врятувати Україну від радянської імперії. 14 жовтня – Покрова - саме цю дату обрали організатори УПА як день заснування армії.

І зараз, на жаль,  знову прийшов такий час, коли ми мусимо боронити Україну, Російська орда знову наступає. Тож ми повинні щодня звертатись до нашої Заступниці, Богородиці, щоб Вона допомогла нам вистояти, бо ми чужого не хочемо, але своє - не віддамо. І сьогодні наші воїни, як колись козаки, моляться до Покрови, щоб вона заступила і вберегла.

- Ви нещодавно повернулись із поїздки у зону АТО. Які там настрої? Як почуваються наші хлопці?

- У наших хлопців, на диво, настрій бойовий. Тому що наші воїни бачать ворога в лице і знають, що його треба зупинити і не пустити далі. У той же час чим далі перебувають люди від лінії вогню, тим більше стають нейтральними. Від Сміли до бойових дій всього 650 км відстані. А у нас тут живуть, ніби війни немає. Тут і там – два різні світи, між якими – прірва. Це мене дуже засмучує.  Там щодня воюють , віддають життя наші хлопці. А тут люди п’ють, гуляють, салюти пускають. А там – немає салютів, там справжні снайпери, там вибухи бойових снарядів.

Часто воїни, повертаючись сюди, у мирне життя, не розуміють наших людей, не можуть тут адаптуватись, налагодити життя. Тому що тут багато лукавства, брехні, корупції… І тому хлопці знову їдуть на війну. Там щирі відкриті серця, там більше героїв, патріотів.

А у нас тут 80% людей - пасивні. Коли була загроза війни, що ворог прийде сюди, у мою  хату – народ піднявся. А зараз багато інформації про те, що Путін далі не піде, і люди заспокоїлись, війни вдома не буде, а те, що робиться там, далеко – то вже не моє.  А якби ж люди знали та побачили, що там відбувається! Реальні смерті, поранення, небезпека!

Отче Михайле, коли ця війна закінчитися?

- Скажу так: не на зброю ми повинні надіятись, а на Силу Божу. Коли ми всі зрозуміємо, що маємо бути істинними християнами, відкрити серця до Бога, покаятись – тоді все зупиниться. Як тільки ми очистимося, станемо кращими, свідомими.

- Та хіба ж український народ має найбільше гріхів з понад усіх, що у нас така важка доля? Але ж було у нас до війни відродження, розвиток українізації, поширення патріотизму… І зараз всі ходять у вишиванках, повертаються до української історії, культури…

- Так, багато людей носять вишиванки. Одні - для моди, інші - для вигоди. У нас є такі особистості, які дійсно хочуть розвитку української державності, патріотизму, хочуть щоб Україна жила й процвітала, але таких ще замало. Більшість людей все одно пасивні, байдужі. А байдужість убиває все. Нам треба відкинути цю байдужість. Потрібно, щоб кожен працював спочатку над самим собою у моральному і духовному плані. Треба починати з себе. Робити добро, допомагати ближнім, дбати про свою вулицю, мікрорайон, своє місто. І так поки всі ми станемо щирими українцями, поки ми не зрозуміємо, що це – наша земля! Ми тут господарі і ніхто нам не прийде і не зробить Україну. Треба самим починати працювати.

- А що нам робити з нашою владою? Багато українців вважають винною владу у всіх негараздах нашого життя?

- У Біблії написано - вся влада від Бога. Людина захотіла мати царя – на тобі царя, але ти будеш все життя на нього працювати. Так, у нас сьогодні демократія, ми самі собі обираємо владу. Але як ми обираємо? Потрібно розумом, а не животом. Хоча на справді більшість обирає меркантильно, бере гречку, продається за концерт і 200грн, йде на зборище з лозунгами, які не розуміє.

- Може, наш народ помиляється, тому що довірливий? 

- Так Господь же дав нам розум! Треба ним користуватися! Тому ми й маємо ту владу, яку заслуговуємо. Частина людей дійсно дбає про Україну, переживає, працює. А інша частина – байдужа, продається,мовляв, ну то хоч ті 200грн візьму. Візьме, а потім ту ж владу лає! І ще хоче взяти.

- Здається, це якась безвихідь. Прямо страшно стає…

- Страх – це слабкість, страх – це від лукавого. Ми можемо тільки одного боятися – Бога. Ще цар Соломон говорив: страх Божий – початок премудрості. Але ми повинні боятися Бога не тому, що Він покарає, бо насправді Бог люблячий, а боятися Його образити своїми вчинками, гріхами.

Насправді ситуація в Україні змінюється, потроху переломлюється. Не так швидко, як нам би хотілось, але зміни вже є (при чому кожен із нас хоче змін, але сам не хоче мінятися).

Ось погляньте: скільки більшовики у нас на Черкащині зла зробили, випалювали, вбивали, знищували козацький дух, характер, гонор.

Згадайте, на Черкащині – Чигирин, Суботів – великі історичні міста були, центр козацтва. При совєтах все це упразнили, зробили селом, аби ми все забули, зневажали. А воно все одно відроджується! Наш дух проривається, просочується. З’являються самородки, які відновлюють все українське. Тож самі творіть коло себе Україну, не стидайтеся говорити українською мовою, не переходьте на російську, коли до вас звертаються.

Ось наведу такий приклад. Нещодавно побував в АТО, відслужив службу, підходить до мене хлопець та й каже: «Отче, я  –сепар». Я спершу здивувався і засмутився. Кажу: «Ну вітаю тебе, що ти служиш в Українській армії і є сепаром». А він тоді роз’яснює, що сам родом із Слов’янська. Родичі і друзі його не розуміють, відійшли від нього. Вони не можуть пробачити йому те, що він служить на боці України. Тим часом строк служби добігає кінця. «Що мені там робити? Як мені там жити?» - питає хлопець у мене. Мені Бог надав таку відповідь: розумієш, Слов’янськ – це Україна, це наша земля. Хто вам там буде Україну творити? І так кажуть, що западенці прийшли свої закони править. Ти - українець, ось тобі візитка нашого православного українського священика, котрий служить у Слов’янську. Одягай вишиванку, шукай спільників, поширюй все українське, роби навколо себе Україну! Нам треба перекручувати, вивертати це все, позбуватись совка і відроджувати власний український дух, нашу сутність. Щоденно, тяжкою працею, жертовністю потрошку маємо робити нашу державу.

Ми живемо у складний, але цікавий час. Я переконаний, що скоро Російська імперія розпадеться, наші загарбники ще будуть у нас просити помилування і проситися під наше крило. Відновиться історична справедливість і Україна розцвіте. Але цього досягнути повинні ми самі.


Поділіться цією публікацією з друзями!

Error: No articles to display

Error: No articles to display

Підтримайте нас! Залиште лайк!