Історія села Жаботин: стародавні кургани, визвольні повстання, козацька слава та відомі земляки-державотворці

У далекому 1771 році польський король Станіслав Август видав привілей, згідно якого Жаботин став містечком

Село Жаботин, що у Кам’янському районі, було засновано десь в кінці ХVІ століття. Але, мало кому відомо, що ще у 1552 році ця місцевість належала Черкаському боярину Зубрику, де той тримав величезну пасіку. Подальші археологічні розвідки також привідкрили чимало завіс із минулого села: тут було виявлено понад 60 пам’яток археології, серед яких і 28 курганів різного періоду. Один із них «Червона могила» був досліджений у 1981 році на околиці с.Флярківки. В похованні, яке відносилось до ХІ століття до н.е. було знайдено залишки шатрової поховальної споруди з поховання скіфських вождів і наложниць. Також на території села виявлено два городища доби пізньої бронзи та 30 поселень різного часу від доби бронзи до ранніх слов’ян.
Минали віки і через певний час Жаботин вже опинився у вирії подій Визвольної війни та Руїни. Так, у 1669 році село було пограбоване загоном Петра Суховія, який таким чином мстився тодішньому гетьману П. Дорошенку. Але найбільших руйнувань містечко зазнало під час Чигиринських походів в 1677-1678 роках.
Після 1711 року на Правобережні землі знову повертаються польські магнати, які продовжують проводити політику закріпачення та окатоличення місцевого населення. Все це сприяє частим повстанням і бунтам на території Жаботина. Так у 1734 році селяни Жаботинського ключа під керівництвом запорізьких козаків Степана Чорного та Дениса Борща, захопили Жаботинську фортецю, вбили польського намісника і пограбували панські маєтки на 6 тисяч злотих.
Та найбільше історичних відомостей в яких згадується Жаботин, як центр гайдамацького руху, відноситься до останнього повстання кінця ХVІІІ століття «Коліївщини». В кінці травня 1768 року загони Максима Залізняка підійшли до Жаботина. Селяни і козаки містечка на чолі сотника Мартина Білуги приєднались до повстанців, штурмом взяли фортецю, розбили польський гарнізон і на кілька днів Жаботин став центром повстання. Саме сюди стікались повстанські загони з навколишніх сіл і містечок,щоб приєднатись до гайдамаків.

Пам'ятник Максимові Залізняку у Жаботині


Однак, незважаючи на потрясіння життя в краї продовжувалося. Цікавий той факт, що 2 травня 1771 року польський король Станіслав Август видає Жаботину привілей, за яким населений пункт відноситься до категорії містечок. А вже у 1787 році Жаботин потрапляє у власність фаворита Катерини ІІ графа Григорія Потьомкіна. По його смерті – належить графу Олександру Самойлову, той в свою чергу дарує містечко своїй дочці Олені Захаржевській. І згодом Жаботином володіє поміщик Еразм Фліорковський, який за участь у Польському повстанні 1863 року був заарештований і засланий до Сибіру, а його маєтності і землі були розкуплені заможними селянами, та частково перейшли у власність держави.
Не можна не загадати і про соціально-культурний розвиток села. Так, у 1907 році в Жаботині було відкрито земську лікарню, у 1910 році двокласну земську школу з народною бібліотекою при ній, у 1911 році – поштове відділення. Треба відмітити, що всі ці починання в містечку були справою рук уродженця Жаботина професора, політичного діяча, мецената Федіра Швеця (1882-1940), який пізніше став членом Центральної Ради. І саме він 22 січня 1919 року на Софіївській площі Києва зачитав акт про об’єднання УНР з ЗУНР в єдину державу. Дасть Бог, нашими спільними із сільським головою Тарасом Плужником зусиллями, цього року в селі з’явиться пам’ятник видатному жаботинцю, як данина пам’яті про його заслуги!
Не оминула Жаботин і Друга світова війна. Понад 800 жаботинців воювало на фронтах війни, біля 400 із них не повернулось із полів битв.
Оговтавшись від війни, село почало активно розвиватися: було прокладено шосейну дорогу, що з’єднало населений пункт із районним центром і містом Смілою. У селі було збудована дільничну лікарню, в колишній земській лікарні відкрито протитуберкульозний санаторій на 110 ліжок, запрацював фельдшерсько-акушерський пункт, аптека. Також, в селі працювало дві восьмирічні і одна середня школа. Був клуб, а з 1975 року – відкрито двоповерхову середню школу.

Друзі! У період відпусток запрошую Вас в це мальовниче село. Саме тут ви матимете змогу не тільки побувати в історичних для нашої країни місцях, відчути дух боротьби українського народу за незалежність, а ще й добряче відпочити: у селі неймовірна природа, чисте повітря, водойми та ліси.

                                                                                               Сергій Рудик, народний депутат України


Поділіться цією публікацією з друзями!
Підтримайте нас! Залиште лайк!